image description

Ніколаєнко Володимир

Шлях, який змінив усе: історія Володимира Ніколаєнка

Є моменти, після яких життя вже не буде таким, як раніше. Для Володимира Ніколаєнка, водія-експедитора легковантажного автомобіля із Запоріжжя, таким моментом став ранок 24 лютого 2022 року.

Того дня він, як завжди, прокинувся близько п’ятої ранку, почув кілька вибухів і поїхав на роботу. Там колеги сказали, що почалася війна. Спочатку Володимир не повірив: «Кажу: пошуткували — і вистачить». Але вже наступного ранку сам прийшов до військкомату.

Перші місяці служби були непростими: оформлення, нові завдання, відрядження, які могли тривати від десяти днів до місяця. На початку 2023 року Володимир разом із побратимами пройшов навчання на полігоні, після чого почав захищати критичну інфраструктуру. На цій службі залишався до самого звільнення.

Каже, що великої різниці між ним на роботі та у війську не було. Якщо бачив несправедливість — говорив про це прямо, навіть коли йшлося про командирів. Через свій характер іноді міг комусь не подобатися, але мовчати, коли вважав щось неправильним, не збирався.

Після звільнення Володимир повертався до цивільного життя поступово. Операції, документи, спілкування з різними службами — усе це займало час. Потрібно було знову звикати до звичайного ритму життя. І коли вже здавалось, що відновлення закінчилось, вночі 26 лютого 2026 року в його дім прилетів «Шахед». Автомобіль був знищений, частина будинку — пошкоджена. Загинув домашній улюбленець. Володимир і його родина, на щастя, залишилися живими.

Сьогодні він поступово відновлюється та вчиться знову жити у звичайному ритмі. Каже, що після служби не завжди легко повернутися до простих розмов, побутових справ і звичних турбот. Багато речей починаєш сприймати зовсім інакше.

Та попри все Володимир продовжує будувати плани, працювати й дивитися вперед.

Його історія — про рішення, яке одного ранку потрібно було прийняти, про роки служби, непросте повернення додому і життя, яке довелося збирати заново. Але ще більше — про силу рухатися далі й планувати своє завтра, навіть після всього, що залишилося позаду.