Живі історії війни: як Слуцький Олег став на захист України
Він не мріяв повертатись до армії. Він не збирався воювати. Але вранці 24 лютого 2022 року світ перевернувся. А разом з ним — і життя Олега.
У 90-х він уже служив, командував відділенням, навчав сержантів. Здавалося, що сторінку перегорнуто. Але в 2022-му все змінилося за лічені години.
Коли російські ракети перетнули кортон із Україною, Олег був у відрядженні. Але не вагаючись — повернувся. І з перших днів став у чергу до ТРО.
Спершу був Київ — але місць у військкоматі не вистачило, але потім він потрапив до місцевої тероборони, а далі — у ЗСУ.
«Нас відправили на Донеччину. Проста рота, прості люди. Кулемет, окоп, нічна тиша, в якій чути кожен крок ворога.»
У його руках — Браунінг М2, важкий кулемет. У напарників — нічні приціли. Вночі — вогонь по ДРГ. Вдень — земля, яка не встигає охолонути.
Олег не любить гучних слів. Він каже:
«У нас не було героїчності. Ми просто сиділи в окопах. Але ми знали: якщо не ми — то ніхто.» У ті місяці окоп — це був дім.