Наша свобода виросла на глибині століть. Від княгині Ольги, що мудрістю тримала державу, до Тараса Шевченка, який перетворив слово на зброю, і Лесі Українки, чиї слова «без надії сподіваюсь» стало обітницею цілого народу. Вона звучить у прозі Михайла Коцюбинського, у віршах Василя Симоненка, у незламності Василя Стуса.
Її плекали митці «Розстріляного відродження», імена яких намагались стерти, але пам’ять про них стала каменем у фундаменті нашої ідентичності. Вона горіла у слові Миколи Хвильового, що кликав до власного шляху, і на сцені Леся Курбаса, який виховував нове українське покоління.
Цю незалежність виборював В’ячеслав Чорновіл — символ незламності та віри у вільну державу. Вони всі були голосами однієї нації, що пройшла через муки, та не втратила гідності .
Сьогодні ми є продовженням цієї історії. Незалежність — не дарунок і не дата у календарі. Це жертви, біль і боротьба поколінь. Це вибір стояти, коли хочуть зламати. Це обов’язок берегти те, що нам залишили ті, хто мріяв про вільну Україну .
Вшановуючи їхню пам’ять, ми дивимось у майбутнє з вірою й силою. Бо наша незалежність — це наша доля, наш закон і наша перемога. Суверенність нашої держави ми продовжують виборювати і сьогодні наші військові, за що ми безмежно вдячні.
З Днем Незалежності