Знайди свій маяк: шлях Дмитра Трибо до власного світла
Дмитро Трибо — людина, яку важко сплутати з кимось іншим. З першої хвилини спілкування він справляє враження спокійної, врівноваженої, але внутрішньо дуже динамічної людини. У ньому є щось від моря: зовні він тихий і теплий, але всередині — глибина, яка рухається постійно, навіть коли здавалося б штиль. Його впевненість не гучна, не показова — вона зріла, спокійна, така, що проявляється у дрібницях і ставленні до людей. Дмитро часто повторює, що багатьох результатів досяг завдяки тим, хто був поруч, і говорить це так, ніби це очевидний факт, а не вкладені зусилля, прагнення рости й розвиватися, а також досвід, здобутий на цьому шляху.
На роботі він — наче приплив, який завжди рухається вперед. Коли Дмитро перейшов на посаду менеджера супроводу “Гаражне обладнання”, це стало не просто зміною у робочому графіку — це був новий океан, у який він занурився із природною для себе цікавістю. Нові задачі, інструменти, технічні процеси, операційна складність — усе це не лякало, а навпаки, відкривало простір для розвитку. «Можу сидіти до ночі, поки не зрозумію, як усе працює», — говорить він. І це не про перфекціонізм. Це про потребу розібратись до останнього гвинтика, щоб завтра бути сильнішим, ніж учора.
Саме ця уважність до деталей і стала фундаментом його розвитку як спікера. Тому, коли Дмитру запропонували виступити у рамках BBC, він увійшов у нову хвилю одразу — без коливань, без очікування "зручного моменту". Він тоді ще навіть не здогадувався, що підготовка співпаде з періодом зміни посади. Але замість того, щоб ухилятися, він просто сказав собі: потрібно плисти далі. «Голова кипіла, але відмовлятися не збирався», — згадує він, і ця фраза дуже точно пояснює, чому цей виступ став для нього не просто робочою подією, а важливим етапом.
Готувався Дмитро ночами, коли вдавалося знайти годину тиші. Писав, переписував, радився з колегами, шукав, як зробити матеріал легким і живим. Перед виступом хвилювався, але коли почав говорити, хвилювання зникло, як хвиля, що зустрічається з берегом і стає частиною спокійного прибою. «Уже нема часу хвилюватися», — усміхається він. Його подача — структурована, спокійна, впевнена, але при цьому тепла й відкрита. Це поєднання технічності й людяності зробило його спікером, якого хочеться слухати. І саме тому Дмитро став кращим спікером другого кварталу BBC.
За межами роботи Дмитро залишається тим самим: глибоким, але без зайвої драматичності. Для нього найкращий відпочинок — рибалка: тиша води, свіже повітря і повна відсутність метушні. Він любить ремонтувати техніку — машини, мопеди, усе, що має механізм: «Це як лего для дорослих». Взимку дозволяє собі трохи ностальгії — грає в комп’ютерні ігри з другом, як колись у шкільному клубі. А музика в його житті — як вітер для моря: вона завжди є, змінює настрій хвилі, підсилює чи навпаки заспокоює.
Його перше тату, зроблене у 18, — це його внутрішній курс, особистий компас: «Життя занадто коротке, щоб просто плисти. Знайди свій маяк».
І здається, що Дмитро справді живе з цим світлом всередині. У його характері є щось від маяка: стабільність, теплий, але впевнений промінь, який показує шлях не лише йому, а й тим, хто поруч. Він не женеться за штормами, не шукає гучних перемог. Просто рухається до свого світла.
Є люди, які створені, щоб привертати до себе увагу. А є ті, що створені, щоб світити. Дмитро світить як спікер — через ясність думок і впевненість, яку передає слухачам.