Живі історії війни: як Слуцький Олег став на захист України
Він не мріяв повертатись до армії. Він не збирався воювати. Але вранці 24 лютого 2022 року світ перевернувся. А разом з ним — і життя Олега.
У 90-х він уже служив, командував відділенням, навчав сержантів. Здавалося, що сторінку перегорнуто. Але в 2022-му все змінилося за лічені години.
Коли російські ракети перетнули кордон із Україною, Олег був у відрядженні. Але не вагаючись — повернувся. І з перших днів став у чергу до ТРО.
Спершу був Київ — але місць у військкоматі не вистачило, потім він потрапив до місцевої тероборони, а далі — у ЗСУ.
«Нас відправили на Донеччину. Проста рота, прості люди. Кулемет, окоп, нічна тиша, в якій чути кожен крок ворога».
У його руках — Браунінг М2, важкий кулемет. У напарників — нічні приціли. Вночі — вогонь по ДРГ. Вдень — земля, яка не встигає охолонути.
Олег не любить гучних слів. Він каже:
«У нас не було героїчності. Ми просто сиділи в окопах. Але ми знали: якщо не ми — то ніхто». У ті місяці окоп — це був дім. Іноді — серветки замість води. Після війни залишились не лише спогади. Залишились зв’язки. Побратими, які стали ближчими за друзів. Бо в умовах, коли кожна дрібниця — на вагу життя, людяність проявляється яскравіше, ніж будь-де.
Коли повернувся, не було ні фанфар, ні медалей — була втома. Адаптація до мирного життя йде повільно. Проте вона йде.
Олег вважає, що про війну треба говорити чесно, без прикрас. Бо за кожною стрічкою новин — реальність.
«Є речі, про які ніхто не говорить. Про те, як виживають жінки в армії. Як запах поту змішується з запахом страху. Як ти просто звикаєш до обстрілів. Коли тебе 17 годин обстрілюють — спиш не тому, що час, а тому, що виключає. Ти не живеш у планах. Ти живеш у моменті». Ця історія — ще одне нагадування: війна триває. І навіть коли хтось повертається — інші ще там. У тих самих окопах, у тих самих умовах.
«Ми тримались, бо поруч були побратими. А ще — бо волонтери привозили те, чого не вистачало».
Тому, підтримка армії — це не просто формальність. Це реальна допомога, що рятує життя. Це теплі шкарпетки взимку. Це аптечка під час обстрілу.
Ця історія — це не лише про зброю чи фронт, це про вибір, про гідність та відповідальність, про мужнього чоловіка, який пройшов через війну, тримаючи стрій і віру. Ми збираємо правду з перших вуст — від тих, хто був на передовій. Ваша мужність — наша пам’ять.