Війна змінює все, крім головного – внутрішньої сили
Історія Геннадія Яременко — офіцера, захисника й нашого колеги.
24 лютого 2022 року Геннадій отримав повідомлення, що на роботу їхати не потрібно. Не вагаючись, він вирушив до військкомату. Так розпочався його шлях захисника.
Геннадій — офіцер, який ще у 2015–2016 роках проходив військову службу. Тому рішення було для нього очевидним: «Я не міг інакше. Розумів, що потрібно йти. Інакше не зможу дивитись у дзеркало, як чоловік».
До війни Геннадій працював у нашій компанії вже понад 12 років. Після мобілізації він став командиром взводу, згодом — командиром роти. Воював майже рік, поки не отримав поранення. Лікування тривало дев’ять місяців. Через травму, яку неможливо повністю вилікувати, він був змушений звільнитися зі служби за станом здоров’я.
Попри це, одразу після демобілізації Геннадій повернувся до цивільного життя та роботи. «17-го я звільнився, а 18-го вже був на роботі, — згадує він. — Мене чекали, моє робоче місце зберегли».
Колеги підтримували його і під час лікування — відвідували у госпіталі, надсилали слова підтримки. Але справжнє випробування чекало після повернення: «Найважче — знову звикнути до цивільного життя, до людей, які мислять інакше. Люди бачать війну здалеку, а я бачив її зсередини».
За словами Геннадія, повернутися до «мирного» сприйняття світу було непросто. Думки про повернення в армію не покидали його перші місяці. Та згодом допомогли сім’я, спілкування з побратимами, підтримка колег. «Все залежить від оточення і від тебе самого. Комусь дуже складно адаптуватися. Комусь — легше. Але головне — не залишатися наодинці з собою».
Найбільшим джерелом сили для нього завжди була родина. Дружина і двоє синів — його головна опора. «Це мій мотиватор. Я не розумію іншого. Якщо людина надихається чимось іншим — це її вибір, але для мене — це родина. Вони тримають мене на плаву завжди».
Війна залишила не лише шрами, а й життєві уроки. Геннадій зізнається: «Я навчився чітко розмежовувати, де моя зона відповідальності, а де — ні. Як і в армії, так і в роботі, кожен повинен займатися своєю справою. Ініціатива — хороша річ, але вона має бути вчасною і доречною».
Він також говорить про силу командної роботи. «Комунікація — ключ до всього. Коли в тебе в підпорядкуванні 120 людей, ти повинен чути, розуміти, адаптуватися до різних характерів, і водночас залишатися лідером. Це великий досвід, який допомагає й у цивільному житті».
Сьогодні Геннадій мріє про одне — про мир. Про те, щоб люди повернулись додому. Щоб діти знову побачили батьків, щоб родини не були розірвані війною. «Я хочу, щоб ми більше не прокидалися від звуків ракет. Щоб була тиша. Щоб усе це завершилось. І ми просто жили».
Історія Геннадія — це історія сили, гідності й вірності. Це нагадування про те, якими ми є насправді. І як важливо підтримувати одне одного.