Інклюзія часто асоціюється з фізичною доступністю — пандусами, ліфтами, спеціально облаштованими робочими місцями. Це важливо, але справжня інклюзія починається раніше — зі слів. Із того, як ми говоримо та яке ставлення передаємо у щоденній комунікації.
Мова формує сприйняття й впливає на культуру середовища. Саме тому в Омезі // ми свідомо створюємо простір, у якому кожна людина може реалізувати себе незалежно від стану здоров’я, віку, статі чи інших особливостей. Перший крок до цього — коректна, людиноцентрична мова.
Ключовий принцип інклюзивної комунікації полягає в тому, що людина завжди має бути на першому місці. Формулювання не повинні зводити особистість до діагнозу чи стану. Інвалідність, хвороба або фізична особливість — це лише частина досвіду, а не визначення людини. Так само важливо уникати оцінних слів на кшталт «страждає» чи «жертва» та говорити нейтрально й точно. Наприклад, говорити "інвалід" неправильно - коректніше використовувати словосполучення "людина з інвалідністю".
Коректна мова змінює фокус із обмежень на можливості. Вона описує дії, а не нав’язує ярлики, визнає різний досвід і не применшує гідність. Це стосується як згадок про мобільність, протези чи стан здоров’я, так і коректного вживання термінів, пов’язаних із жестовою мовою, яка є повноцінною мовою зі своєю структурою та культурою. Скажімо, називати когось "глухонімим" або "з вадами слуху" некоректно — правильно вживати формулювання "людина з порушеннями слуху".
Чому це важливо? Тому що мова формує ставлення, а ставлення — культуру рівності. В Омезі // ми переконані, що інклюзія — це щоденна практика, яка починається з уважності до слів і поваги до різноманіття.