Три роки – час, який змінив усе. Те, що колись було звичним, стало недосяжною розкішшю. Мирне небо, тиша ночі, впевненість у завтрашньому дні – все це довелося виборювати.
Ми звикли жити в новій реальності: під звуки сирен, із серцем, що завмирає від слів «вийшов на зв’язок» чи від їхньої відсутності. Ми бачили біль втрат, тримали в руках телефони з фотографіями тих, кого більше немає поруч.
Але ми не зламалися.
Ця боротьба – щоденний подвиг людей, які стоять на захисті країни. Вони долають втому, страх, біль – і крокують вперед. Їхні зусилля – це свобода, яку ми маємо сьогодні.
Ми чекаємо на них. Не як героїв історії, а як рідних, які мають повернутися додому – живими, сильними, зі світлом у очах.
Кожен із нас несе відповідальність за майбутнє. Ми будуємо країну, до якої вони повернуться, де буде безпечно, де їхня боротьба не буде марною.
Дякуємо. За кожен метр звільненої землі, за кожне врятоване життя, за незламну віру навіть у найтемніші часи.
Слава Україні! Героям слава!