Невидима сила покращень: Наталія Пушкарьова та її шлях у Кайдзені
У сучасному бізнесі культура постійного вдосконалення стає ключовим елементом успіху. Але що стоїть за цими змінами? Часто — ентузіазм та наполегливість окремих співробітників, які не бояться впроваджувати нововведення. Історія Наталії Пушкарьової, начальниці відділу кадрів, яка пройшла шлях від інспектора до керівника, — яскравий приклад того, як особиста ініціатива може змінити робочі процеси на краще. Наталія Пушкарьова, стала однією із лідерів, хто найбільше подав Кайдзен-ідей за 3 квартал 2025 року. Її шлях у світ оптимізації процесів почався ще до отримання керівної посади.
Найбільшою гордістю Наталії залишається її перша кайдзен-ідея, пов’язана з автоматизацією роботи з табелями. Проте шлях від ідеї до її реалізації виявився непростим . Але результат вартував того: процес значно спростився.
Отримавши керівну посаду, Наталія змогла не лише швидше впроваджувати власні ідеї, але й допомагати колегам. Вона вважає, що один із ключових способів мотивації команди — це делегування повноважень: «Потрібно співробітникам давати можливість вирішувати проблеми самостійно. Тоді вони бачитимуть, що можна покращити». Робота над впровадженням змін часто нагадує дипломатію. Наталія зізнається, що іноді стикається і з опором.
Не всі ідеї впроваджуються легко. Наталія згадує випадок, коли ідея її колеги не могла бути реалізована протягом довгого часу: «Були труднощі з узгодженням, інші відділи не бачили необхідності в змінах. Але ми не здавалися. Іноді морально важко, особливо коли колега вже готовий відмовитися від ідеї. Але якщо ти вже вклав стільки зусиль, здаватися не хочеться».
Що радить Наталія тим, хто вагається?
«Рішитися та ризикнути», — сміється вона. За її словами, люди часто не подають ідеї через страх, що керівник не підтримає або ідею не приймуть.
Навіть у найскладніші моменти Наталія знаходить сили продовжувати роботу. «У перший день війни ми не знали, що робити. Але я пам'ятаю: треба було закривати табелі, щоб люди отримали зарплату. Це була велика відповідальність».
Наталія не шукає натхнення далеко — воно в самій роботі. «Мені подобаються завдання, де потрібно висловити експертну думку. Коли хтось пропонує ідею, а ти можеш пояснити, чому вона підходить чи ні».
Історія Наталії Пушкарьової — це нагадування про те, що інновації часто ховаються в повсякденних процесах, а справжні зміни починаються з людей, які не бояться вдосконалювати навколишній простір.